Автор Олександр В’ялов
(Мр. 4:21-23)
В одному королівстві (ніхто не знає точно його назви, але всі називають його Королівством Темряви) жила собі Маленька Свічка. Вона була молодшою серед своїх сестер – Великих Свічок. Все своє дитинство Маленька Свічка та її сестри – Великі Свічки – мріяли про своє майбутнє.
Перша Велика Свічка казала: «Я мрію стати найпривабливішою красунею серед свічок і здобути перше місце на конкурсі свічкової краси!»
Друга Велика Свічка відповідала: «А я мрію стати найсильнішою свічкою і здобути перемогу на турнірі з боксу, отримавши титул «Найсильніша в Королівстві Темряви».
Третя Велика Свічка заперечувала: «Ви обидві, сестри, просто смішні! По-перше, в Королівстві Темряви ніхто не побачить твоєї краси, сестро, адже в темряві всі наче сліпі, ну а бокс – це зовсім несолідна справа для шляхетної пані: тебе можуть подряпати і навіть зламати на рингу… От я мрію стати найзаможнішою в Королівстві Темряви, щоб кожен куточок нашого королівства належав мені, і, хтозна, може колись я стану принцесою, а то й королевою Темряви…»
Маленька Свічка слухала старших сестер і думала собі: «А я? Ким же я стану? Я чула від мами і тата, що найкраще – то мудрість. Але що таке мудрість, я не знаю і спитати мені нема в кого. От якби хтось розповів мені про це!»
Однієї ночі (а дня в Королівстві Темряви ніколи не бувало) до Маленької Свічки прийшов Сам Господь Бог. Він штовхнув її легенько в плече і спитав: «Ти хотіла дізнатись про мудрість? Я скажу тобі, у чому мудрість. Мудрість – це значить віддати своє світло іншим і згоріти для них».
«Світло? Віддати? Згоріти? А що буде зі мною, коли я згорю?» – думки спалахували в душі Маленької Свічки, то обдаючи її жахом, то сповнюючи надією… Втім, їй було надзвичайно приємно, що Сам Господь Бог прийшов до неї, щоб розповісти про мудрість, а крім того так не хотілося змарнувати все своє життя в темряві, що вона, погодившись, мовила: «Гаразд! Я згодна світити та віддавати себе іншим, але ж як мені засвітитися?»
Господь нічого не відповів. Він просто взяв і запалив Маленьку Свічку…
Такого ще ніхто не бачив! Уперше за всю нескінченно довгу історію Королівства Темряви в ньому засяяло світло. Маленька Свічка відчувала себе не свічкою, а зіркою. Її сестри – Великі Свічки – мружили очі від подиву та світла, яким сяяла їхня молодша сестра, і одразу ж по всьому Темному Королівству хвилею прокотилася сенсація: «Світло! Засяяло світло!»
Але радощі тривали недовго… З темних хмар, що завжди огортали Темне Королівство, почав крапати дощ, а крім того, хтозна звідки, подув потужний вітер. Цей дует вітру та дощу намагався загасити Маленьку Свічку, приборкати її маленьке та, втім, сміливе і справжнє світло.
Побачивши це, старші сестри переполошилися і наввипередки зачали давати своїй молодішій сестрі всілякі поради…
Перша Велика Свічка порадила: «Послухай, сестро, хіба ти не бачиш, дощ та вітер все одно загасять твоє світло. То ж будь розумною і загаси себе сама. В твоїй ситуації – це наймудріший крок!»
Друга Велика Свічка сказала: «Подивись на себе, родичко! Від твого світла у тебе піднялася температура. Поза сумнівом, твої експерименти коштували тобі здоров’я, а якщо зараз ти не припиниш своє горіння, то навіть саме твоє життя опиниться в небезпеці… Ти просто згориш!»
Третя Велика Свічка мовила: «Послухайте, сестри! Наша молодша сестра – вже не малятко, хоч і звати її Маленька Свічка. Вона сама здатна вирішити, що їй робити. Крім того, вона просто унікальна особистість, і ми повинні зберегти її для майбутнього, захистити від вітру та дощу. Більше за те, в мене є геніальна ідея, що допоможе їй врятуватися одночасно і від вітру, і від дощу. Це – просто і надійно, як сама темрява… Отже, сестро, все, що тобі потрібно зараз – це якась посудина, під якою ти сховаєшся від дощу та вітру…»
Почувши це, Маленька Свічка, подумала: «Які ж напрочуд гарні в мене сестри та які чудові поради вони дають! Дивно лише, як я, доволі мудра свічка, не здогадалася сама про елементарну техніку безпеки… Під посудиною я наберуся свіжих сил та запалаю ще яскравіше!»
Так собі міркувала Маленька Свічка, накриваючись чашкою і навіть не підозрюючи про небезпеку, більшу за вітер з дощем разом узяті… Під посудиною її чудове світло раптом згасло….
Опинитися в темряві – завжди кепсько, а поринути в темряву після світла – вдвічі нестерпно. Маленька Свічка повірити не могла, що її світло згасло. Не від дощових потоків. Не від потужних дмухань вітру. Воно згасло від її власного безглуздя та «дбайливих» сестер з їхніми «порадами»…
Ніхто не бачив сліз, якими заливалася Маленька Свічка, адже в темряві не видно навіть сліз, але чуючи плач сестри, Великі Свічки відчували, що вона втратила щось незрівнянно цінніше, ніж всі їхні химерні забаганки…
І в цей час трапилось диво, якого в Королівстві Темряви ніхто побачити не міг, а, якби і побачив, то не повірив би. Може, і ви не повірите. Сльози Маленької Свічки всупереч всім законам фізики раптом потекли не вниз, а вгору, назустріч падаючим з хмар краплям дощу, який не вщухав і продовжував поливати все довкола. Так от, ці сльози, немов молитва (тільки така молитва, яку виголошують з найпотаємніших куточків душі) піднімалися все вище – аж до трону Господа Бога. До цих сліз Маленької Свічки домішувалися сльози її сестер – Великих Свічок, – які тужили за молодшою сестрою і, якщо чесно, ридали від власного безглуздя і безсилля, шкодуючи про свої нікчемні плани та мріючи також запалати, як палала колись їхня молодша сестра.
Тоді Господь Бог, який Сам є Вічним Світлом, змилосердився над свічками і запалив знову маленьку свічку, а разом з нею і трьох її сестер. І, хоча дощ продовжував лити, немов з відра, хоч вітер і намагався зірвати ніжне полум’я з кожної з них, свічки твердо вирішили, що не стануть ховати Боже світло, а віддадуть його іншим і згорять для того, щоб освітлене Богом Королівство Темряви перетворилося на Царство Світла…
Світло від них поширювалося навколо і всім мешканцям Темного Королівства здавалось, що починається перший в їхньому житті день – день з безхмарним блакитним небом…