Які наші цінності?

Першість Бога у всьому і Його повне панування в житті віруючих

Бог – причина всього існуючого. “Ми живемо, рухаємося й існуємо” (Деян.17: 28). У Ньому повнота життя, любові і світла. Він володіє абсолютною владою у всьому Всесвіті, і все в ній відбувається по Його благої і досконалої волі.

Ми самі, наш час, фінанси, майно – все належить Йому. Він – справжній Господь всіх і за все. Він – Владика всіх владик, він – Цар всіх царів. Йому належить наша любов, йому слава, йому честь, йому поклоніння! Йому завжди і у всьому належить першість!

Найбільша мета християн – прославляти Бога у всіх сферах нашого життя. Це означає повне підпорядкування Йому в усьому, що має проявитися в святому житті (Пс.134: 6; 23: 1; 21:29; 102: 19; Кол.1: 16-18; Рим.11: 33-36).

Христоцентричність

Бог відкрив Себе через Сина, через Нього висловив Свою любов до людей. Ісус Христос, зробивши спокутування наших гріхів, примирив нас з Богом. Йому дана всяка влада на небі й на землі, Він понад усе – Глава Церкви, через Нього повстало життя, Він – істинний Бог і життя вічне. Він – наш Спаситель, він – Начальник і Звершитель віри. Від Нього відбулися благодать і істина. У Ньому рішення всіх людських проблем і питань. Христос є центр нашого життя, служіння, проповіді, вчення. Ми стверджуємо Євангеліє, в центрі якого не людина, а Христос – Христоцентричність Євангеліє. “Все з Нього, через Нього і для Нього” (Рим.11: 36).

Взаємовідносини

Триєдиний Бог – Бог відносин. Людина створена за образом Божим, тому відносини – його призначення і потреба. Людина завжди потребував, потребує і потребуватиме у взаєминах зі своїм Творцем і Господом і з рівними собі. Основою для людських взаємин є Боже ставлення до Своїх дітей, яке проявляється в безумовної любові і прийнятті.

Ми покликані будувати відносини один з одним, в сім’ях, церквах, суспільстві на основі безумовної любові, прийняття і довіри. “Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас до Божої слави” (Рим. 15: 7). Любов і віра (довіра) – ключові слова в області взаємин. Любов говорить про те, що ми віддаємо себе і своє іншому, віра – про те, що ми залежні, ми потребуємо Бога і один в одному.

Христос досяг нас через відносини з нами. Він привів нас у Своє Царство – царство взаємин, і наше найбільше покликання – будувати взаємини. Ми покликані виявити Христа людям, а найкращий шлях передачі Євангелія світу – взаємини.

Показник духовної зрілості християнина – вміння будувати відносини (1Ін.4: 7,10-11; 3:10; 2: 9-11; Евр.11: 6; Ін.13: 34; 17: 21,23).

Велике Доручення

“Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку “(Мт. 28: 18-20). Ця заповідь Ісуса Христа, Його заповіт послідовникам стосується всіх віруючих усіх часів. Наше завдання полягає в тому, щоб будувати відносини з людьми, передавати їм Добру Новину, хрестити їх, вчити принципам Царства Божого.

Наше завдання – передати Божим дітям місіонерське бачення. Кожна церква, кожен віруючий покликаний брати участь в здійсненні Великого Доручення, використовуючи при цьому свої духовні дари. Діти Божі беруть участь в цьому через молитву, фінансування і особисте посвячення на місіонерське служіння. Кожна церква навчає цьому своїх членів, проводить місіонерські конференції, готує місіонерів, бере участь в місіонерському фінансовому фонді, проводить євангелізаційні заходи в своїй місцевості.

Благодать

Підставою і гарантом нашого спасіння, життя і перебування у вічності з Ісусом Христом є Благодать Божа, дарована нам через Ісуса Христа. Вона дається нам при народженні понад і супроводжує нас все життя до самої вічності “Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився” (Еф.2: 8-9).

Благодать Божа є виключно Його ініціативою, актом Його суверенної Божої волі (Ін.3: 16).

Благодать можна охарактеризувати як сукупність намірів і дій Бога по відношенню до людства, засновану на Його любові і суверенної волі. Благодать заснована не на тому, які ми і що ми зробили, а на те, який Він і що Він зробив для нас.

Благодать ніколи і ніким не може бути відібрано від врятованого Богом людини “Бо я впевнений, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні Сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не може відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім “(Рим.8: 38-39).

Ознакою того, що людина прийняла Божу благодать, є життя послуху Богові, освячення, ходіння в Дусі Святому (Тита 2: 11-12).

Активна громадянська позиція

Знаючи, що Бог по Своїй благості і довготерпінню піклується про всіх людей “наказуючи сонця сходити над злими і добрими і посилаючи дощ на праведних і не праведних” (Мф.5: 45; Деян.14: 16-17), ми переконані, що наше завдання – активно займатися всіма формами людської діяльності дозволеної законом, керуючись християнською системою цінностей і бачення світу, виконуючи культурне доручення, яке стосується всіх сфер життя, в тому числі і управління цим світом (Бут.1: 28-30).

Ця діяльність спрямована на прославлення Бога, служіння суспільству і ближнім, поширення пахощів Христового на всякому місці серед всіх соціальних верств суспільства (1Пет.2: 11-12, 15-16; 2Кор.2: 14-16).

Мотивацією до активної громадянської позиції християн є, по-перше, – Божа любов, яка спонукає нас бути милосердними, як до своїх по вірі, так і до невіруючих, роблячи їм добро через служіння їхнім потребам (Еф.2: 10; 2Фес.3: 13; Гал.6: 10); по-друге, – наше становище у Христі як царственого священства. Йому дана всяка влада на небі й на землі, так що Він – істинний Цар, який управляє і цим світом. Він зробив нас царями і священиками Богові нашому, і повелів нам молитися за людей, наділених владою, за весь свій народ, за міста і села, в яких ми живемо, і за всю нашу країну, і повелів піклуватися про її добробут (Еф.1 : 21-22; 1Пет.2: 9; Откр.5: 10; Єр.29: 7; 1Тим.2: 1-4).

Священство всіх віруючих

Принцип загального священства є основою новозавітного вчення щодо церкви і її служителів. Він означає абсолютно рівне становище перед Господом усіх членів самостійних помісних церков і гарантує їм добровільні і рівноправні відносини один з одним (Мф.23: 8-12).

Ми віримо, що всі віруючі – священики Божі, а тому церковні служителі не можуть мати особливу священицької владою. Відмінності можливі тільки по здійснюваних служінням, з яких випливають відповідні права і обов’язки.

Вища перевага і священний обов’язок всіх віруючих в Ісуса Христа як в особистого Спасителя, полягає в їх праві і відповідальності молитися за гине світ і просвіщати його світлом Євангелія (Откр.1: 6; 5:10; 1Пет.2: 9; 1Тим.2 : 1-4).