Казкова історія

У центрі просторої кімнати стояла висока ялинка. Прикрашена різнокольоровими кулями, гірляндами та сніжинками, вона виглядала як справжня королева у святковому вбранні. Розкинувши довгі віти, ялинка заплющила очі від задоволення. Та раптом вона почула голоси… Це розмовляли ялинкові прикраси.

• Як мені подобається Різдво! — промовила синя блискуча Куля. – Я маю лише декілька цих днів, щоб показати усім свою красу і блиск. Як добре, що мене помістили так високо, щоб було видно здалека! Через це я маю такий різдвяний настрій зараз!

Іграшкова Бурулька незадоволено пробурмотіла:

• Не думай, що ти найпрекрасніша на цій ялинці. Подивися на себе – у тебе немає ніякої талії! А зараз ціниться тонка талія…. як у мене!
• Ха! Талія! Ну то й що! Ти всього лише нещасна Бурулька! Якби не була іграшковою, то рюмсала би весь час, бо не така гарна, як інші прикраси! – презирливо відповіла Куля.
• Ну ось! Ти зіпсувала увесь мій святковий настрій! – схлипнула Бурулька.

У суперечку втрутився Горіх у сріблястій фользі:

• Годі вам сваритися, пані! Ніхто з вас не кращий за мене! Адже я справжній Горіх. А ви лише прикраси, які потрібні лише один раз на рік.
• Ха-ха-ха-ха! – зареготав паперовий Сніговик. – Він кращий! Ніби ніхто з нас не знає, чому тебе загорнули у сріблясту фольгу!
• Чому? – хором запитали Куля і Бурулька.
• А тому що Горіх – сірий, непривабливий, нецікавий! Без фольги його тут ніхто би й не помітив!

Горіх тільки мовчки насупився. Його різдвяний настрій теж зник.

• Навіщо ти так? – вступилася Бурулька. – Ти, Сніговик, теж не ідеальна прикраса. Хитаєшся від кожного подиху повітря, ніби ось-ось злетиш, бо ти зроблений із паперу! Ти нічим не кращий за когось із нас!

Маленькі веселі вогники гірлянди вирішили теж взяти участь у розмові.

• Які б ви не були, та ніхто з вас не може сяяти таким чудовим зеленим сяйвом! – сказав зелений вогник.
• І таким червоним сяйвом! – промовив червоний вогник.
• Або ось таким жовтим! – прощебетав жовтий вогник.
• Або синім, як я! – додав вогник синього кольору.

Усі прикраси озирнулися і поглянули одне на одного. Так, вони не сяяли, хоча й відбивали частину світла. Їм усім стало дуже сумно.

Ялинка відчула, ніби її віти втомилися і поважчали від цього суму.

• Що ж робити? – злякано подумала вона. – Ще трохи, і я не зможу тримати такий тягар.

На щастя, ялинка мала ще одну прикрасу – маленького різдвяного ангела, зробленого з дерева і пофарбованого у білосніжний колір. Він весь час мовчки слухав суперечку своїх товаришів, але врешті решт не втримався і сказав:

• Друзі, дозвольте сказати. Думаю, ми усі неправі. Ми втратили різдвяний святковий настрій через те, що дивилися на себе та один на одного, замість того, щоб дивитися і захоплюватися Тим, Чиє це свято ми святкуємо.

Всі затамували подих.

• Розкажи нам більше про Нього, Анголе, — зніяковіло попросив Горіх.
• Слухайте різдвяну історію. Для того, щоб подарувати людям на землі справжню радість і прощення їхніх злих вчинків, на землю прийшов Божий Син, Ісус Христос. Він залишив прекрасне небесне царство і народився як звичайнісінька дитина. Коли настав час Йому народитися, Його Мати Марія і її чоловік Йосип були не вдома, а в чужому місті. Для них не знайшлося місця в готелі, і їм довелося ночувати в хліву. Там і народився Ісус. Марія сповила Його і поклала у годівницю для худоби, тому що не було іншого місця, куди можна було би покласти Дитину.
• Чому Божий Син не обрав народитися у найкращому будинку? – запитав зелений вогник.
• Чому у Нього не було найкращого ліжечка? – запитала Бурулька.
• Так, так, чому? – загомоніли інші.
• Тому що Він хотів показати Свою любов і доброту до кожної людини, незалежно від того, де вона живе, що вона має, і наскільки вона гарна. Так, Він обрав звичайний непомітний хлів і звичайну годівницю. Люди, які Його доглядали, були не царськими особами, а простими трудівниками. Він прийшов на землю як Слуга, а не як Пан. Він прийшов віддати Своє власне життя, щоб подарувати вічне життя для тих, хто вірить у Нього. Це найбільший подарунок, який тільки можна собі уявити.
• Він найкращий! – тихо промовила синя Куля.
• Він найпрекрасніший! – захоплено вигукнув Сніговик.
• А ми – безглузді нікчемні іграшки, які уявили себе чимось важливим! – задумливо промовив Горіх.

Їхню розмову перервали голоси у кімнаті. Тут вже зібралися люди за святковим столом.

• Христос народився! – урочисто промовив господар.
• Славімо Його! – відповіла уся родина.

І раптом почали відбуватися дивні речі. Усі ялинкові прикраси почали просити вибачення одна в одної. Вони зрозуміли, заради Кого вони прикрашають цю ялинку, і до них знову повернувся святковий настрій. Але це не був просто настрій – це була справжня різдвяна радість! Вогники засяяли ще яскравіше, і кожна іграшка тепер виглядала по-справжньому гарною.

Ялинка полегшено зітхнула і розправила свої віти.

Маленький хлопчик у захваті дивився на неї:

• Погляньте, — сказав він, — наша ялинка сяє від радості!

Автор: Ольга Новикова (Казьмина)